Та.мниц. Личак.вського кладовища:

Коли в негоду, за стр.мких порив.в в.тру, випаде опинитися б.ля гроб.вця непом.тних в .стор.. Розал.. та Ванди Замойських — матер. та доньки, траг.чно загиблих 1902 року, — можна почути, як у цьому герметично зачиненому, одному з найбагатших гроб.вц.в на Личак.вському цвинтар. у Львов. дзвенять ланцюги, на яких п.дв.шен. труни. Розпов.дають, в.ка у трун кришталев., кр.зь них можна побачити абсолютно не зачеплених тл.нню Розал.ю та Ванду Замойських, на щоках яких пробива.ться рум’янець. Щоправда, значно р.дше розпов.дають також .нше: як к.лька десятк.в рок.в тому люди в м.л.цейських кашкетах в.дчиняли гробницю, й останки Замойських були вивезен. на перепоховання.

В.дтод., коли на початку XVI стол.ття на територ.. сучасного Личак.вського цвинтаря у Львов. в.дбулися перш. поховання, таких ц.кавих .стор.й тут назбиралось ой як багато. Щоправда, як головний м.ський цвинтар Личак.вське кладовище постало п.зн.ше, 1783 року, коли Льв.вський маг.страт заборонив поховання у м.ст. б.ля церков. Тод. ще н.хто й не думав, що це кладовище стане одним .з найц.кав.ших з.брань високомистецьких некропольних скульптур у .вроп.. Ба б.льше — одним .з найяскрав.ших арх.тектурно-скульптурних та .сторико-мемор.альних комплекс.в св.ту.

Катастроф.чною для тутешн.х цвинтарних .стор.й загалом . для сучасно. .стор.. та культури зокрема стало нововведення Льв.вського маг.страту в середин. Х.Х стол.ття, який приписував установлення на Личак.вському кладовищ. каменедробарки. Цей винах.д людсько. цив.л.зац.. було призначено для перемелювання пам’ятник.в та надгробк.в на др.бне кам.ння, яке йшло на втоптування алей та дор.жок. Б.льше того, з нього згодом були збудован. центральн. цвинтарн. брами та фундаменти п.д огорожею-муром. Знищенню п.длягали могили, за як. впродовж 25 рок.в н.хто не вносив цвинтарн.й адм.н.страц.. плати . як. н.хто не доглядав, а на .хньому м.сц. робилися нов. поховання. Через те трьохсотр.чно. давност. надгробних плит на Личаков. збереглося не так уже й багато, х.ба що плита з в.рменським написом . датою «1675» та ще к.лька.

До реч., вагома ознака Личак.вського некрополя у Львов. — написи на пам’ятниках р.зними мовами. Зустр.чаються тут латина, польська, н.мецька, голландська, румунська, грецька та .нш. мови. А чи не найдавн.ший напис укра.нською . на могил. видатного вченого, .сторика та етнографа, члена-кореспондента Петербурзько. академ.. наук, одного з кер.вник.в Ставроп.г.йського .нституту у Львов. Дениса Зубрицького (1777-1862).

Проте, кр.м розпорядження про каменедробарку, в т. часи була й .нша постанова Льв.вського маг.страту. Талановитий м.сцевий фах.вець .з сад.вництва Бауер проклав дороги та але., висадив дерева. В.н зробив .з цвинтаря затишний парк, радив, як краще розташовувати поховання. Ц.каво, що в.д часу визнання Личакова як головного м.ського цвинтаря ховали тут переважно людей, як. вважалися прив.лейованими, — священик.в, в.йськових, в.домих пол.тик.в, д.яч.в культури та .нших. Ця традиц.я збер.галась аж до час.в радянсько. влади, коли цвинтар в.дкрили для масових поховань на вс.х полях, зв.вши таким чином його до р.вня звичайного кладовища з прим.тивними ун.ф.кованими пам’ятниками з бетону та мармурово. крихти.

. потр.бно було к.лька десятк.в рок.в, щоб перетворити Личак.вський некрополь на .сторико-культурний запов.дник, з ус.ма в.дпов.дними насл.дками щодо поховання тут простих смертних. Коли ж це 1990 року сталося, настав час згадати стар. приписи щодо м.сцевих поховань. Скаж.мо, зовс.м не випадково вздовж головно. але., де сьогодн. могили видатних письменника .вана Франка та сп.вачки Солом.. Крушельницько., основоположника ново. укра.нсько. л.тератури в Галичин., кер.вника наукового гуртка «Руська тр.йця» Марк.яна Шашкевича та одного з пров.дних композитор.в ново. музики Василя Барв.нського й .нших не менш видатних постатей .стор.. та культури, — раптом нец.кав. з мистецького погляду пам’ятники практично незнаним сьогодн. людям — Франц.шку Заремб. та Антону Пьорецк.. А справа проста: ц. звичайн. солдати арм.. Тадеуша Костюшка уславилися к.льк.стю прожитих рок.в. Одному судилося .х 112, .ншому трохи менше — 106. Себто поховання планувалися так, щоб алеями цвинтаря було ц.каво пройтися.

Ут.м, перес.чного сучасника приваблю. .нше: похован. тут в.дом. люди. Володимир .васюк та Олена Кульчицька, .ван Крип’якевич та .рина В.льде, Павло Ковжун . Стан.слав Людкевич, Володимир Гжицький . Михайло Яцк.в та сотн. .нших знаних особистостей, як. знайшли св.й в.чний спочинок на понад сорока гектарах цвинтарно. площ., де близько трьохсот тисяч поховань, понад дв. тисяч. гробниць, .з добрих п.втисяч. ун.кальних скульптур та рель.ф.в.

Власне, ц. скульптури та рель.фи, як., будучи самост.йними мистецькими витворами, чудово вписалися б у будь-який парк, . . явищем, яке збер.га. внутр.шню чар.вн.сть тих, котр. вибули у в.чн.сть . . такими, що провокують п.знання та легенди. З’явившись на Личак.вському кладовищ. ще в к.нц. XVIII стол.ття завдяки випускнику В.денсько. академ.. мистецтв, скульптору Гартману В.тверу, так. пам’ятники розпов.дають про спочилих мовою символ.в та алегор.й. . саме вони . пробуджують людську уяву.

До реч., найб.льшою популярн.стю на Личак.вському цвинтар. з погляду м.ф.чного ореолу донедавна користувалася могила .пископа укра.нсько. греко-католицько. церкви Миколи Чарнецького, який, вважають, був чудотворцем . останки якого три роки тому були перенесен. в .нше м.сце. Щодня приходили сюди десятки в.руючих р.зних конфес.й та р.зних рел.г.йних теч.й . нав.ть ате.сти в над.., що дух цього чолов.ка .м допоможе. Як свого часу розпов.дав реставратор Личак.вського цвинтаря Андр.й Гуз.й, в.д якого, до реч., я й почула велику к.льк.сть цвинтарних легенд, в.н сам бачив, як мати несла до могили Миколи Чарнецького вже величеньку невил.ковно хвору дитину. .нша мати вела до святого м.сця свого перестарка-сина, спод.ваючись, що, може, хоча б Микола Чарнецький наштовхне його на думку колись одружитись. Багато людей приходили сюди (та й сьогодн. приходять), тому що переконан.: саме Чарнецький зарадив у важку хвилину .хн.м знайомим. Пов.рила у посмертну чудод.йн.сть .пископа й молодь. У пер.од шк.льних .спит.в та студентських сес.й могилу доводилося додатково п.дсипати землею, бо кожен намагався забрати жменьку .з собою.

Заворожуючий магнетизм випром.ню. ф.гура в натуральну величину молодо. сплячо. ж.нки, волосся яко. розсипалося по подушц. . з яко. невимушено п.д час сну сповзло простирадло. З нею пов’язують к.лька .стор.й. Одн. кажуть, що ж.нка, яку звали Барбарою, будучи зам.жньою, закохалася в молодого хлопця, а коли дов.далася, що в.н — ловелас, випила отруту. .нш. — що зображена талановитим скульптором Юл.аном Марковським молода особа працювала актрисою . так ув.йшла в роль, що померла тод., коли за сценар..м вистави мала померти .. геро.ня. Як було насправд., уже н.хто не зна.. Але пам’ятник, на жаль, сьогодн. не повний: в узгол.в’. ж.нки стояв колись у людський зр.ст кам’яний ангел, який закрив рукою обличчя, однак сьогодн. можна помилуватися лише ф.гурою ж.нки.

Одразу б.ля головного входу до Личак.вського цвинтаря багато хто здивовано зверта. увагу на кам’яне погруддя чолов.ка та двох пс.в б.ля нього. Р.ч у т.м, що там, де хоронять людей, м.сця тваринам не було. Можна на пальцях пол.чити надгробн. пам’ятники св.ту, де окремим елементом . постать собаки. Х.ба що в Лондон. великий кам’яний пес, який стереже могилу Тома Са.рса — чемп.она св.ту, останнього з великих боксер.в бо.в без рукавичок. Та ще в Соф.. в Народному музе. надгробна стела, де б.ля постат. померлого — зворушливий силует собаки. Можливо, ще десь. Але це швидше поодинок. винятки, ан.ж законом.рн.сть.

То що ж мало статися, щоб похованим у Львов. подружжю Терези та Йозефа .ванов.ч.в зробили таку поступку? Погано прочитуван. на гроб.вц. .хн. .мена, швидше за все, н.чого не скажуть сучаснику. Та й за життя ц. люди були не особливо прим.тн.. В.домо т.льки, що Йозеф .ванов.ч вивчився на медика, усе життя сумл.нно виконував свою справу. А зац.кавлення його особою якийсь час згодом спровокували його чотириног. улюбленц. Плутон та Нерон . скульптор Павло Евтель., що належить до найплодовит.ших майстр.в, як. творили скульптурну арх.тектуру Личак.вського кладовища.

Минули десятил.ття, а й сьогодн. не залиша. байдужим зворушлива легенда про двох в.дданих пс.в Плутона та Нерона, як. по смерт. свого господаря у 1877 роц. вирушили усл.д за похоронною процес..ю . добров.льно залишилися б.ля його могили. За переказами, собаки в.дмовлялися в.д будь-яко. .ж. . так, по обидва боки св.жого захоронення, завершили сво. .снування. Саме п.д враженням цього еп.зоду скульптор Павло Евтель. за згодою родини померлого спорудив пам’ятник, який . сьогодн. прикову. до себе увагу. Хоча .сну. й .нша верс.я цього надгробку: господар наст.льки любив сво.х собак, що сам зробив замовлення на майбутн. поставити на сторож. .хнього з дружиною родинного гроб.вця (Тереза .ванов.ч померла на с.м рок.в ран.ше) кам’ян. силуети улюблених пс.в — як символи в.рност. та в.дданост..

З’ясувати, як було насправд., уже не можливо. В.домо т.льки, що в той час кам’ян. собаки на могил. .ванов.ч.в викликали осуд сусп.льства. Але сучасна .м епоха в.д.йшла у минуле. А Плутон та Нерон . сьогодн. несуть незм.нну варту в.чного спочинку свого улюбленого господаря.

—Кожна легенда, окр.м правди, м.стить частку вигадки, — каже Андр.й Гуз.й, — як, зрештою, у кожн.й вигадц. . частка правди. Мандруючи стежками Личакова, людина зазвичай сама вибира., який п.дх.д .й ближчий. Як, зрештою, у житт. завжди т.льки сам вибира.ш, за яким принципом жити...